Geo-Mieszkaniowy: DEDEK Traditional Cache

  DEDEK - Szukamy lekarstwa na nudę

Wyobraźcie sobie… ‘’DALEKI TARGÓWEK, szczere pole przecięte ulicą Kołową. Dokoła niskie, parterowe chałup, z prymitywnymi sanitarnymi urządzeniami, W środku odkrytej przestrzeni Dom nie Pałac Kultury. Żeby się tam dostać jesienią, trzeba brodzić w błocie po kolana; w zimie przeskakiwać nawiane zaspy i wysoko postawionym kołnierzem chronić twarz przed lodowatym podmuchem. W lecie łatwiej - jest tylko jedna przeszkoda: trzeba się przebić przez stada krów, żeby dotrzeć do wspaniałych wejść ozdobionego kolumnadą budynku. Wydaje się jednak, że żadna droga nie wydaje się ciężka, jeżeli prowadzi z ciemnej, dusznej izby do czystych i widnych sal, pełnych atrakcyjnych rozrywek.’’ - fragment z Życia Warszawy z 28 grudnia 1959 r. mówi o wzniesionym w szczerym polu luksusowym gmachu za imponującą kwotę 30 milionów ówczesnych złotych. Dookoła była niezbyt liczna, zwykle drewniana, zabudowa. Jak wyglądał Targówek w tamtym czasie oraz budowę gmachu możecie obejrzeć w krótkim filmie pt. "Gdzie diabeł mówi dobranoc” z Czarnej Serii Polskiego Dokumentu. 

https://www.youtube.com/watch?v=oy8RiAG4fBI (od 3:31):

Od wkopania kamienia węgielnego do rozpoczęcia budowy minęło 5 długich lat. Dom Kultury od początku mierzył się z trudnościami finansowymi.‘’Dedek’’, jak nazywali go mieszkańcy, z czasem stał się popularnym miejscem organizacji wesel prawobrzeżnej Warszawy. Wesel było tak dużo, że organizowano ich kilka równolegle w różnych salach. Cennik z 1960 roku podaje, że za wypożyczenie sali, kuchni i 6 osobowej orkiestry nowożeńcy płacili ok. 2 000 zł. Takie imprezy, obok organizacji kursów zawodowych, były sposobem na ratowanie budżetu instytucji. Pracownie w latach 60. wypełniali kursanci; według Życia Warszawy z 13 kwietnia 1962 roku najpopularniejsze były kursy radiotechniczne i samochodowe. Stopniowo poszerzano ofertę kursów o: kosmetyczny, racjonalnego żywienia i dżudo (pisownia oryginalna). 

Obok problemów finansowych, istotne były również te natury społecznej. Grupa lokalnej młodzieży, nazywana “gangiem”, przed wybudowaniem gmachu spotykała się w baraku pełniącym rolę centrum życia towarzyskiego. Grupa ta szybko opanowała nowy budynek, grając w karty oraz prowokując sąsiedzkie utarczki. Ich “działalność”  zniechęcała mieszkańców do korzystania z usług Dedeku. Jego ówczesny dyrektor, Zbigniew Piskuń, znalazł sposób na “Czupryniastych”, bo tak też nazwano tę grupę. Zachęcił ich do nauki gry w brydża, dzięki czemu powstały trzy drużyny brydżowe. Inni ‘’gangsterzy’’ zaczęli uczęszczać na kursy savoire-vivre’u i tańca towarzyskiego. Jedna z instruktorek tańca miała takie poważanie wśród “Czupryniastych”,  że zwykle głośni i awanturujący się, na jej zajęciach spokojnie powtarzali taneczne kroki, a po warsztatach wspólnie z nią odwiedzali kawiarnię. Tymi przyjaznymi sposobami nastąpiła pacyfikacja “gangów”. 

Latem przed Dedekiem rozkładało się Wesołe Miasteczko, zapewniając dodatkową rozrywkę mieszkańcom. W ‘’pałacu na pustkowiu’’ funkcjonowała również sala teatralna na 500 miejsc, elegancka kawiarnia, biblioteka oraz kino, które organizowało popularne wśród małych mieszkańców poranki filmowe. 

Misją Dedeku było stworzenie miejsca, do którego mieszkańcy przyjdą w czasie wolnym, zamiast marnotrawić go na nic nierobienie. Spełnił ją, stając się ważnym miejscem dla lokalnych mieszkańców. W 1975 roku, po 16 latach, Dedek skończył swoją działalność, a w jego miejsce w monumentalnym gmachu narodził się  Teatr na Targówku (od 1988 r. Teatr Rampa).

------------------------

Ścieżka realizowana w ramach projektu Geo-Mieszkaniowy. Projekt finansuje miasto stołeczne Warszawa w ramach Funduszu Edukacji Kulturalnej. 

  ДЕДЕК - У пошуках ліків від нудьги

Уявіть собі... Далекий Таргувек, справжнє поле, перерізане вулицею Коловою. Навколо невисокі одноповерхові котеджі з примітивними санітарними умовами.

Посеред відкритого простору Будинок - ні, Палац культури. Щоб потрапити туди восени, треба пробиратися по коліна в багнюці, взимку - перестрибувати через надуті вітром кучугури і, високо піднявши комір, захищати обличчя від крижаного вітру.

Влітку тут легше, є лише одна перешкода: вам доведеться пробиратися крізь стада корів, щоб дістатися до розкішних входів до будівлі з колонадами.

Але жодна дорога не є важкою, якщо вона веде з темного, задушливого приміщення до чистих і світлих залів, повних привабливих розваг.

З газети " Життя Варшави" від 28 грудня 1959 року дізнаємося про розкішну споруду, зведену просто неба, за вражаючу на той час суму в 30 мільйонів злотих, посеред нечисленної, як правило, дерев'яної забудови.

Як виглядав Таргувек у той час і як просувалося будівництво Окружного будинку культури, можна побачити у короткометражному фільмі "Там, де диявол каже на добраніч" мистецької формації, що діяла між 1955 і 1957 роками, у матеріалі - Чорна серія польського документального фільму (з 3:31). https://www.youtube.com/watch?v=oy8RiAG4fBI

П'ять довгих років минуло між закладенням першого каменя і початком будівництва. Районний будинок культури від самого початку зіткнувся з фінансовими труднощами. "Дедек", як його називали мешканці, з часом став популярним місцем проведення весіль для мешканців правого берега Варшави.

Весіль було так багато, що їх організовували одночасно в різних залах. Прейскурант 1960 року свідчить, що молодята платили близько 2 000 злотих за оренду зали, кухні та оркестру з шести музикантів. Для кращої картини, згідно з даними, знайденими на сайті Інституту соціального страхування, середньомісячна заробітна плата в той час становила 1 560 злотих.

Такі заходи, поряд з організацією професійних курсів, стали способом економії бюджету закладу. У 1960-х роках майстерні були переповнені студентами; за даними „Життя Варшави" від 13 квітня 1962 року, найпопулярнішими були курси з радіотехніки та автомобільні курси. Поступово пропозицію розширили, включивши до неї курси косметології, раціонального харчування та дзюдо (оригінальний текст).

Окрім фінансових проблем, значними були й соціальні. До того, як будівля була побудована, група місцевої молоді, відома як "банда", збиралася в бараці, який слугував центром суспільного життя. Ця група швидко захопила нову будівлю, граючи в карти і провокуючи сусідські сварки, що відбило у мешканців бажання користуватися послугами "Дедека". Однак тодішній директор Збіґнєв Піскун знайшов вихід для "Чупринястів", як ще називали групу. Він заохотив їх навчитися грати в бридж, завдяки чому було сформовано три бридж-команди. Інші "гангстери" почали відвідувати курси савуар-вівре та бальних танців. Одна з викладачок танців була настільки шанованою серед "чупринястів", що зазвичай галасливі та буйні хлопці спокійно повторювали танцювальні па на її заняттях. Після майстер-класів вони разом з нею відвідували кафе.

І ось таким дружнім способом відбулося втихомирення "банд".

Влітку перед "Дедеком" розгорталося "Веселе містечко", яке слугувало додатковою розвагою для мешканців. У "палаці в глушині" був театр на 500 місць, елегантне кафе, бібліотека і кінотеатр, де влаштовували кіно-ранки, які дуже подобалися маленьким мешканцям.

Місія Громадського центру полягала в тому, щоб створити місце, куди мешканці могли б приходити у вільний час, а не витрачати його на бездіяльність.

За 16 років вона виконала свою заявлену місію. Він став важливим місцем для місцевих жителів. У 1975 році він припинив свою діяльність, а на його місці в монументальній споруді народився театр "Рампа".

-------------------------------

Стежка реалізується в рамках проекту Гео-Житловий. Проект фінансується містом Варшава в рамках Фонду Культурної Освіти.