Zakłady przemysłowe przy ulicy Radzymińskiej
Dwoma najbardziej znanymi zakładami przemysłowymi w okolicy ulicy Radzymińskiej były Zakłady Tłuszczowe i Huta Szkła - obydwa już nie istnieją. Po pierwszym został komin, a w budynku drugiego działa obecnie sklep znanej sieci handlowej.
Zakłady Tłuszczowe (ZT) mieszkańcom ulicy Janinówka kojarzą się głównie ze smrodem spalonego łoju. Ze wspomnień byłych pracowników wyłania się obraz kotła z podstawowym olejem, do którego laborant, chcąc uzyskać olej rzepakowy, słonecznikowy lub konopny, dodawał odpowiedniego komponentu.
Pani Zofia z okien domu rodzinnego miała widok na centralną bramę ZT. Trzeba pamiętać, że równolegle do ogrodzenia zakładów biegła linia kolejki Mareckiej zwanej Samowarkiem. Często miały tam miejsce kolizje drogowe. Ciężarówki jadące z terenu zakładów często zderzały się z kolejką. Pani Zofia wspomina również nieprzyjemny dym z osadem, który niesiony wiatrem znad ZT wpadał przez otwarte okna
We wspomnieniach pojawia się również historia z czasów wojny, kiedy były to jeszcze Zakłady Olejarskie Wojtana. W drugiej połowie sierpnia 1944 r. Niemcy rozpoczęli “czyszczenie” okolicy z mężczyzn, którzy chronili się w kominie zakładu.
W 2016 r. gruchnęła wiadomość, że komin ZT zostanie zlikwidowany. Na tajemniczych ulotkach, rozwieszonych na klatkach schodowych pojawiła się data wysadzenia komina (informacje od K.Gajdy). Przy obecnym Lidlu, a poprzednio Hucie Szkła, zebrała się spora grupa osób chcąca obejrzeć to wydarzenie. W pewnym momencie pojawił się patrol policji. Policjanci, słysząc o powodzie zbiegowiska, wezwali posiłki z psami tropiącymi. Materiałów wybuchowych nie znaleziono. Okazało się, że cała akcja to tylko żart. Komin dalej stoi. Do dziś nie wiadomo kto był autorem “psoty”.
Huta Szkła, uruchomiona w 1927 r., była synonimem nowoczesnej produkcji. Wytwarzano tam szkło laboratoryjne, farmaceutyczne i żaroodporne oraz wykonano w niej również urnę na serce Józefa Piłsudskiego.
Rozpoczęto tu projekt wojskowy “woda kwiatowa”, czyli produkcję szklanych skorupy do ręcznych granatów, uniezależniając wojsko od hut żelaza znajdujących się w zachodniej części Polski. W 1939 roku Huta została zbombardowana i niemal całkowicie zniszczona, ale już w 1940 roku odbudowano ją.
''Produkcję rozpoczęto na początku 1941 roku. Władze okupacyjne narzuciły obowiązek produkcji butelek na potrzeby Monopolu Spirytusowego. Za dostarczony towar płacono wódką. Dyrekcja Huty powołała więc do życia hurtownię alkoholu, który sprzedawano lokalom gastronomicznym, pozyskując w ten sposób pieniądze na wypłatę pensji pracownikom.''
Jak głosi miejska legenda, do stworzenia własnej sieci dystrybucji alkoholu firmę zmusiły żony pracowników fabryki, które zagroziły strajkiem, jeżeli ich mężowie nie zaczną przynosić do domu gotówki zamiast alkoholu.
Oprócz tych dwóch dużych przedsiębiorstw, wzdłuż Radzymińskiej działało szereg mniejszych zakładów, zajmujących się bardzo różnorodną produkcją.
--------
Ścieżka realizowana w ramach projektu Geo-Mieszkaniowy. Projekt finansuje miasto stołeczne Warszawa w ramach Funduszu Edukacji Kulturalnej.
Промислові підприємства на вулиці Радзимінській
Найвідомішими заводами, що працювали в цьому районі з початку 1950-х років, були Жиркомбінат на вул. Радзимінській, 122/124 та Скляний завод на вул. Радзимінській, 116 (на перетині з вулицею Горжиковською, на межі районів Таргувек Фабричний і Мешканьовий). Вони виробляли маргарин та олію і виділяли характерний для цієї місцевості запах фетору. У міжвоєнний період, завдяки близькості до залізничної колії, тут також працювала промисловість, зокрема мастильний завод, лісопилка та фабрика диктових дисків. У 1945 році підприємство було відібрано у законних власників за так званим "Указом Бєрута". Їхні нащадки з 1990-х років борються в судах за повернення 1 га землі, що колись належала їм.
Обидва об'єкти вже не існують. Від першої залишився димохід, а в будівлі другої зараз працює магазин відомої торговельної мережі. Поточні плани передбачають більше житлової та комерційної забудови. На околиці ділянки також знаходиться приватна школа.
Жирові промислові підприємства для мешканців вулиці Янінувка асоціюється переважно зі смородом горілого смальцю. Зі спогадів колишніх працівників постає образ котла з базовою олією, до якої працівник лабораторії додавав відповідний компонент, щоб отримати ріпакову, соняшникову чи конопляну олію.
Пані Зофія з вікон родинного будинку мала вид на центральну браму заводу. Паралельно їхньому паркану проходила лінія Марецької залізниці, відомої як Самоварек.
Тут часто траплялися дорожньо-транспортні зіткнення. Вантажівки, що їхали з будівництва, зіштовхувалися із залізницею. Пані Зофія також згадує неприємний дим з мулом, який потрапляв до квартири через відчинені вікна, який вітер заносив з верхівки заводу.
У її спогадах є також історія з воєнних часів, коли це був ще нафтопереробний завод ім. Войтана.
У другій половині серпня 1944 року німці почали "зачистку" району від людей, які сховалися в димовій трубі заводу.
У 2016 році поширилася новина про те, що димохід заводу буде ліквідований. На листівках, розклеєних на сходових клітинах, була вказана дата підриву димаря (інформація від К. Гайди).
У призначений день велика група людей зібралася біля нинішнього магазину "Лідл", колишнього Скляного заводу, щоб поспостерігати за подією. У якийсь момент з'явився поліцейський патруль, який був здивований причиною зібрання. Було викликано підкріплення з розшуковими собаками.
Однак виявилося, що вся ця акція була лише жартом. Ніяких вибухових речовин не знайшли. Димова труба досі стоїть. До сьогодні не відомо, хто був автором "витівки".
Більше інформації про цю акцію можна знайти на сайті ТАРГУВЕК.інфо: http://www.targowek.info/2016/02/w-niedziele-targowkiem-wstrzasnie-wielki-wybuch/
Скляний Завод, заснований у 1927 році, був синонімом сучасного виробництва. Він виробляв лабораторний, фармацевтичний та термостійкий посуд. Саме тут була виготовлена урна для серця Юзефа Пілсудського.
Тут було започатковано військовий проект "квіткова вода" - виробництво скляних корпусів для ручних гранат, що зробило армію незалежною від металургійних заводів, розташованих у західній частині Польщі. У 1939 році. металургійний завод зазнав бомбардування і був майже повністю зруйнований, але вже у 1940 році його було відбудовано.
На сайті Скляного Заводу (https://www.huta-targowek.pl) знайдемо інформацію:
"Виробництво розпочалося на початку 1941 року. Окупаційна влада наклала зобов'язання виготовляти пляшки для "Монополії спиртних напоїв". За поставлену продукцію розраховувалися горілкою. Тому керівництво комбінату налагодило оптову торгівлю алкоголем, який продавали закладам громадського харчування, отримуючи таким чином кошти для виплати заробітної плати робітникам".
Згідно з міською легендою, компанію до створення власної мережі дистрибуції алкоголю змусили дружини робітників заводу, які погрожували страйком, якщо їхні чоловіки не почнуть приносити додому готівку замість алкоголю.
----------------------
Стежка реалізується в рамках проекту Гео-Житловий. Проект фінансується містом Варшава в рамках Фонду Культурної Освіти.